«Верхівковий хижак» перетворює історію про виживання на дуель двох людей із різними травмами

Фільм починається зі сцени сходження у Норвегії, де Саша та її хлопець Томмі потрапляють у снігову бурю. Уже перші хвилини задають головний мотив історії — виживання часто вимагає рішень, із якими людина потім не може змиритися. Коли лавина зриває Томмі вниз, Саша змушена відпустити мотузку, щоб урятувати себе. Саме ця подія визначає весь подальший рух героїні.

Через кілька місяців Саша вирушає до австралійського національного парку Вандарра. Режисер навмисно будує довгі сцени дороги, річок і гір, щоб створити відчуття ізоляції. У перші тридцять хвилин фільм працює майже як survival-драма про людину, яка намагається втекти від власних спогадів. Саме цю частину багато глядачів називали найсильнішою у відгуках. Вони окремо відзначали операторську роботу та природні локації Австралії.

Поступово в історії з’являється Бен — дивний чоловік, який спочатку здається звичайним туристом. Тарон Еджертон грає його спокійно і майже без емоцій, через що персонаж виглядає ще більш тривожним. Найнеприємніше в Бені те, що він не поводиться як типовий кіношний психопат. Він говорить тихо, майже дружньо, але в кожній сцені залишає відчуття небезпеки. Частина рецензентів називала саме його головною причиною, чому фільм узагалі тримає увагу.

Після того як Бен краде речі Саші та починає на неї полювання, стрічка змінює жанр. З survival-драми вона переходить у трилер про втечу, де героїня змушена виживати серед скель, водоспадів і ущелин. Саме тут фільм починає ділити аудиторію. Частині глядачів сподобалася динаміка та постійна напруга, інші ж вважали, що сценарій занадто покладається на знайомі жанрові прийоми. У відгуках часто згадували, що історія виглядає передбачуваною, а деякі сцени надто штучними.

Найсуперечливішою частиною став образ самого Бена. Сценарій поступово розкриває його як канібала з власною викривленою філософією. Для одних це працювало як елемент жорсткого exploitation-трилера, для інших — виглядало перебільшено і ближче до пародії. Особливо багато критики отримала фінальна третина фільму, де історія переходить у майже абсурдне виживання на скелях і водоспадах. Деякі глядачі прямо писали, що стрічка «розвалюється» після сильного початку.

Водночас Бальтасар Кормакур добре працює з фізичним виснаженням героїв. Саша постійно поранена, виснажена, змушена пересуватися без спорядження та боротися з природою так само, як із переслідувачем. Саме ця матеріальність і рятує багато сцен від повної умовності. Навіть коли сценарій заходить надто далеко, режисер намагається залишити відчуття ваги кожного кроку та травми.

Фінальна частина фільму зосереджується на буквальному підйомі Саші зі скельного каньйону. Тут історія вже прямо працює як метафора виходу з провини після смерті Томмі. Героїня не отримує якогось великого емоційного монологу чи драматичного пояснення. Замість цього фільм завершується простою сценою на пляжі, де Саша позбувається компаса Томмі — предмета, який постійно нагадував їй про той день у Норвегії.

«Верхівковий хижак» не виглядає оригінальним жанровим проривом. У ньому легко впізнати елементи «The Revenant», «The Edge», «Fall» та інших survival-трилерів про переслідування у дикій природі. Але навіть критики, яким фільм не сподобався, часто визнавали, що він утримує напругу достатньо довго, щоб не перетворитися на повністю безликий стримінговий реліз.