Голлівуд як нескінченна вечірка, яка поступово перетворюється на катастрофу

«Вавилон» — один із тих фільмів, які або затягують із першої сцени, або починають дратувати вже через десять хвилин. Damien Chazelle знімає кіно без гальм. Тут усе працює на перевантаження: камера постійно рухається, музика буквально пробиває стіни, персонажі кричать, біжать, падають, танцюють, нюхають кокаїн і намагаються не втратити себе в індустрії, яка змінюється швидше, ніж вони встигають адаптуватися.

Проблема в тому, що фільм абсолютно свідомо не хоче бути стриманим. І саме це для когось стане головною перевагою, а для когось — причиною повного відторгнення.

Початок «Вавилона» виглядає майже як хаотичний напад на глядача. Chazelle показує старий Голлівуд через нескінченний шум, бруд, наркотики, секс і абсолютний творчий безлад. Сцени вечірок зняті так, ніби режисер хоче фізично втиснути глядача в цей натовп. Камера постійно летить вперед, монтаж майже не дає перепочинку, а джаз Justin Hurwitz працює як двигун усього фільму. І музика тут справді робить половину роботи.

Але за цим хаосом є нормальна людська історія.

Найцікавіше у «Вавилоні» — не сама історична епоха й навіть не скандальність окремих сцен. Фільм працює через персонажів, які намагаються втримати своє місце в індустрії, коли правила раптово змінюються. Manny хоче просто бути частиною кіно й готовий поступово втрачати власну ідентичність заради цього світу. Jack Conrad відчуває, як його ера закінчується прямо в нього на очах. Nellie LaRoy взагалі виглядає як людина, яка народилась занадто хаотичною для системи, що починає вимагати контрольованих ідеальних зірок.

І Margot Robbie тут реально витягує величезну частину фільму. Її Nellie — абсолютно некерована, гучна, виснажлива й водночас дуже жива. Вона постійно перебуває на межі самознищення, але саме через це персонаж запам’ятовується сильніше за всіх. Багато глядачів прямо називали її головною причиною дивитися цей фільм.

Brad Pitt працює значно спокійніше. Його Jack Conrad — людина, яка ще вчора була центром Голлівуду, а сьогодні вже відчуває себе зайвим. І саме його сюжетна лінія дає фільму найбільш болючі моменти. Chazelle дуже добре показує страх старіння й поступового зникнення з індустрії, яка завжди шукає нові обличчя.

При цьому «Вавилон» часто виглядає надто самозакоханим.

Фільм триває більше трьох годин, і це реально відчувається. Навіть людям, яким подобається стиль Chazelle, може стати важко від постійного шуму й нескінченної енергії стрічки. Частина сцен очевидно затягнута. Деякі епізоди працюють радше як демонстрація режисерської свободи, ніж як необхідна частина історії. Саме через це багато глядачів писали, що фільм одночасно захоплює і виснажує.

Ще одна проблема — Chazelle іноді настільки захоплюється масштабом, що персонажі починають губитися всередині цієї вистави. Особливо це помітно ближче до фіналу, коли фільм намагається одночасно говорити про смерть епохи, магію кіно, деградацію Голлівуду й особисті трагедії героїв.

Але навіть коли «Вавилон» розвалюється, його все одно цікаво дивитися.

У ньому є дивна одержимість самим кінематографом. Фільм буквально закоханий у процес створення кіно — у цей безлад на майданчиках, у випадковість, у нерви, у постійний хаос за кадром. І саме ці сцени часто працюють найкраще. Наприклад, епізод зі зйомками перших звукових фільмів — один із найсмішніших і водночас найнапруженіших моментів стрічки.

Chazelle показує кіноіндустрію як систему, яка здатна одночасно створювати легенди й знищувати людей. І хоча фільм інколи настільки захлинається власною енергією, що починає втрачати форму, байдужим він майже не залишає.

Сюжет

На тлі переходу Голлівуду від німого кіно до звукового кілька персонажів намагаються втриматися в індустрії, де успіх дуже швидко змінюється забуттям. Для когось це шанс побудувати кар’єру, а для когось — початок падіння.

Для кого цей фільм

Для тих, кому подобаються великі, шумні й трохи божевільні фільми про кіноіндустрію. Якщо вам заходять роботи Damien Chazelle або стрічки, які навмисно працюють через перевантаження й емоційний хаос — «Вавилон» точно варто спробувати.