Подорож заради батька, яка поступово стає історією про двох братів

У Pixar завжди добре виходили історії, де фантастичний концепт використовується для дуже конкретної людської емоції. В «Уперед» таким емоційним ядром стала втрата батька. І цікаво те, що фільм не намагається зробити з цього трагедію на показ. Тут немає постійного тиску на глядача через сумні сцени або маніпулятивну драму. Навпаки — більша частина історії виглядає як дивна, місцями навіть незграбна пригода у світі, де магія давно програла побуту й технологіям.

Саме цей світ — одна з найцікавіших речей у фільмі. Ідея сучасного передмістя, де поруч із машинами, фастфудом і поліцейськими живуть ельфи, кентаври й мантикори, працює краще, ніж може здатися з трейлерів. Pixar не перетворює це на пародію на Dungeons & Dragons. Світ виглядає так, ніби магія в ньому колись була важливою частиною життя, але поступово стала непотрібною. Люди знайшли простіші рішення, і фільм багато разів повертається до цієї думки через дрібні деталі — від ресторанів до транспорту.

Але тримається «Уперед» не на світі. І навіть не на квесті. Фільм тримається на взаємодії братів.

Ієн і Барлі написані не як контрастні персонажі для простого комедійного конфлікту. Так, один невпевнений і замкнутий, інший шумний і нав’язливий. Але сценарій постійно показує, що між ними є стара втома одне від одного, накопичені образи й дуже різне ставлення до пам’яті про батька. Ієн ідеалізує людину, яку ніколи не знав. Барлі пам’ятає батька живим і водночас носить у собі провину через останню зустріч із ним. Через це їхня подорож поступово перестає бути пригодою заради магічного артефакту.

Фільм досить довго приховує справжню емоційну точку історії, і саме це робить фінал сильнішим.

Є речі, які працюють слабше. У «Уперед» відчувається певна нерівність ритму. Перший акт довго пояснює правила світу й налаштовує конфлікт, через що старт може здатися затягнутим. Частина гумору теж працює вибірково. Деякі жарти виглядають так, ніби сценаристи намагалися балансувати між класичним Pixar і більш хаотичною пригодницькою комедією. Через це окремі сцени залишаються радше кумедними, ніж справді смішними.

Є ще одна проблема, про яку часто згадували після релізу: сам концепт із «половиною батька» для частини глядачів виглядав дивно або навіть незручно. І це справді ризиковане рішення. Фільм буквально будує емоційну історію навколо персонажа, якого глядач ніколи повністю не бачить. Але дивно те, що з часом ця ідея починає працювати. Відсутність обличчя й голосу батька підсилює головну думку фільму: Ієн насправді шукає не конкретну людину, а відчуття зв’язку, якого в нього ніколи не було.

Барлі виявляється найважливішим персонажем історії. Спочатку він виглядає як типовий «дивакуватий старший брат», який створює проблеми. Але ближче до фіналу стає зрозуміло, що весь фільм тримався саме на ньому. У ньому є щира любов до брата, навіть коли він поводиться незграбно або дратує. Це один із тих випадків, коли персонаж, який спочатку здається карикатурним, поступово набирає найбільшу емоційну вагу. Частина глядачів, навпаки, сприйняла його як надто шумного й виснажливого героя. І це теж зрозуміло. Барлі або спрацьовує емоційно, або сильно дратує — середини майже немає.

Візуально це не найяскравіший Pixar. Після «Коко» чи «Душі» «Уперед» виглядає простішим і менш амбітним у дизайні. Але в нього є своя атмосфера. Нічні дороги, старі магічні руїни серед звичайного передмістя, дивне поєднання побуту й фентезі — усе це створює дуже затишне відчуття пригоди. Фільм ніби навмисно не намагається вразити масштабом. Він значно особистіший.

І саме тому фінал працює так добре.

Pixar робить дуже сміливий хід: головний герой не отримує того, чого прагнув увесь фільм. Але сцена спрацьовує не через трагедію, а через усвідомлення. Ієн розуміє, що людина, яку він шукав, весь цей час була поруч із ним в іншій формі. Це простий емоційний поворот, але він поданий дуже чесно й без зайвого тиску.

«Уперед» навряд чи стане для більшості глядачів фільмом рівня «Рататуя» чи «ВОЛЛ-І». У ньому є нерівності, дивні рішення й менш сильний світ, ніж у найкращих робіт Pixar. Але це один із найбільш щирих їхніх фільмів останніх років. І саме ця щирість тримає його в пам’яті довше, ніж здається після першого перегляду.

Сюжет

Двоє братів-ельфів живуть у світі, де магія давно стала частиною минулого. На шістнадцятий день народження молодший брат Ієн отримує подарунок від покійного батька — можливість повернути його на один день за допомогою магії. Заклинання спрацьовує не до кінця, і брати вирушають у подорож, щоб завершити його до заходу сонця.

Для кого цей фільм

Для тих, хто любить Pixar не за масштаб, а за емоційні історії. І особливо для глядачів, яким близькі сюжети про сім’ю, братів і спробу знайти зв’язок із людиною, якої давно немає поруч.