Фільм, який тримається на відчутті надії навіть тоді, коли сценарій починає хитатися

Із «Секретом» цікава ситуація. Це фільм, який критики майже одностайно рознесли, але водночас він зібрав доволі теплу реакцію від частини звичайних глядачів. І після перегляду стає зрозуміло чому.

Стрічка працює не як серйозна драма й навіть не як класична романтична історія. Вона більше схожа на дуже акуратне feel-good кіно для вечора, коли хочеться чогось спокійного, без жорсткого конфлікту й темної атмосфери. Саме через це багато людей або повністю приймають цей фільм, або взагалі не витримують його інтонацію.

У центрі історії — Miranda, жінка, яка застрягла в постійному виснаженні. Вона тягне дітей, фінансові проблеми, роботу й стосунки, які давно виглядають радше звичкою, ніж чимось живим. Katie Holmes грає цю втому досить стримано. Без великих драматичних сцен, без істерик. Іноді навіть занадто стримано. Частині глядачів її гра здалася млявою, але в самому фільмі ця приглушена емоційність працює краще, ніж якби персонаж постійно зривався на емоції.

Josh Lucas у ролі Bray виглядає як людина, яку занесло з іншого фільму. Він буквально приносить у цей побутовий хаос ідею «позитивного мислення», на якій побудована вся концепція The Secret. І тут починається головна проблема стрічки.

Фільм постійно балансує між нормальною людською історією й майже мотиваційною казкою. Коли він концентрується на сім’ї, побуті, втомі героїні та її страху рухатись далі після смерті чоловіка — усе працює значно краще. Але щойно сценарій починає надто активно просувати ідею «думай позитивно — і всесвіт допоможе», історія починає втрачати правдоподібність.

Через це деякі сюжетні рішення виглядають занадто зручними. Події складаються так, ніби світ навколо Miranda постійно підлаштовується під її емоційний стан. Частину глядачів це дратувало найбільше, і зрозуміти їх можна. Іноді фільм справді заходить на територію Hallmark-драм, де проблеми вирішуються надто гладко.

Але є один момент, через який стрічку не хочеться повністю списувати.

У неї дуже м’яка атмосфера.

New Orleans тут виглядає тепло й затишно, сімейні сцени зняті спокійно, без нав’язливої драматизації, а музика постійно підтримує цей стан легкої меланхолії. Фільм ніби спеціально створений для глядача, який хоче на дві години сховатись від шуму й подивитись щось максимально комфортне.

При цьому «Секрет» не можна назвати сильним сценарно. Драматургія тут дуже проста. Деякі конфлікти розв’язуються надто швидко, а романтична лінія місцями виглядає недостатньо переконливою. Особливо якщо почати ставити незручні питання щодо мотивації героїв.

Фільм також страждає від нерівного ритму. Перша половина виглядає значно цікавіше, бо історія тримається на відчутті невизначеності. Але ближче до фіналу сценарій починає поспішати. Події складаються занадто легко, а емоційні сцени не завжди встигають нормально розкритися. Саме це часто згадували у відгуках — ніби між важливими моментами не вистачає повітря.

І все ж після перегляду не залишається роздратування. Швидше дивне відчуття спокою.

Фільм дуже старається бути добрим до своїх героїв. Іноді аж надто. Але в цьому є своя чесність. Він не намагається шокувати, ламати жанр чи здаватися глибшим, ніж є насправді.

Це просто романтична драма про людей, яким хочеться повірити, що після важкого періоду життя може знову стати нормальним.

Сюжет

Miranda самостійно виховує трьох дітей після смерті чоловіка й постійно намагається втримати життя під контролем. Поява загадкового Bray поступово змінює атмосферу в її домі та змушує героїню інакше подивитися на власне майбутнє.

Для кого цей фільм

Для глядачів, яким подобаються спокійні романтичні драми з м’якою атмосферою та мінімумом жорстких конфліктів. Якщо хочеться чогось легкого й емоційно комфортного — фільм може спрацювати значно краще, ніж підказують оцінки критиків.