Жах, який починається зі звуку
23.08.2026
ОглядиУ Undertone є доволі проста вихідна ідея: людина слухає чужі записи й поступово починає чути в них те, чого спочатку не помічала. Але Іан Туасон будує фільм так, щоб ця ідея працювала не лише на рівні сюжету. Глядач фактично опиняється в тому самому становищі, що й Евy: ми теж чуємо більше, ніж бачимо.
Еві живе у будинку з важкохворою матір'ю та веде подкаст про паранормальні явища разом із Джастіном. Їхня пара побудована на простому протиставленні: він схильний вірити, вона шукає раціональне пояснення. Коли вони отримують серію дивних аудіозаписів, ця звична схема починає ламатися.
Найкраще фільм працює саме в той момент, коли перестає бути звичайною історією про «демона в будинку». Туасон майже весь час тримає нас у дуже обмеженому просторі. Ми бачимо Еві, кімнати будинку, комп'ютер, навушники, матір у ліжку. Інші персонажі переважно існують як голоси. Навіть це обмеження поступово стає частиною страху.
Звук тут важливіший за більшість візуальних ефектів. Цокання годинника, голос у навушниках, дивні шуми на записах, тиша між репліками — все це постійно змушує перевіряти власне сприйняття. Особливо добре працює момент, коли вже незрозуміло, чи звук походить із файлу, який слухає Еві, чи він насправді лунає в будинку.
Це сильне режисерське рішення. І воно пояснює, чому Undertone може залишатися напруженим навіть тоді, коли на екрані майже нічого не відбувається. Туасон не намагається постійно показувати джерело небезпеки. Він залишає достатньо порожнього простору, щоб глядач сам почав його заповнювати. Критики теж найчастіше відзначали саме роботу зі звуком, обмеженим простором і негативним простором кадру.
При цьому фільм має помітну проблему: його сюжетна конструкція значно слабша за режисерську. Чим більше Еві та Джастін досліджують записи, тим більше в історії з'являється пояснень про Абізу, релігію, вагітність, матір Еві та дитячі пісні. Окремо ці елементи цікаві. Разом вони не завжди складаються в переконливу систему.
Саме тут Undertone починає нагадувати багато інших сучасних горорів. The Ring, Paranormal Activity, Hereditary, The Blair Witch Project — впливи відчуваються досить сильно, і частина критиків прямо вказувала на цю залежність від знайомих жанрових прийомів.
Але копіювання тут не повне. Фільм бере знайомі компоненти й змінює спосіб їх подачі. Замість камери спостереження чи знайденої плівки він фактично робить головним «монстром» аудіодоріжку. Для повнометражного дебюту це досить точний вибір форми.
Цікаво й те, що будинок має для режисера особисте значення: Туасон знімав фільм у власному дитячому будинку, де доглядав за батьками наприкінці їхнього життя. Через це історія про жінку, яка живе поруч із матір'ю в термінальному стані, отримує додатковий особистий шар.
У результаті Undertone запам'ятовується більше як досвід перегляду, ніж як бездоганно сконструйована історія. Він добре розуміє, як налякати тишею, простором і звуком. Але коли приходить час пояснювати, що саме відбувається, фільм стає менш упевненим.
Фільм уперше показали на Fantasia International Film Festival 27 липня 2025 року. Після цього A24 придбала права на світовий прокат, а театральний реліз у США та Канаді відбувся 13 березня 2026 року.
Акторський склад
- Ніна Кірі / Nina Kiri — Еві
- Адам ДіМарко / Adam DiMarco — Джастін
- Мішель Дюке / Michèle Duquet — Мама
- Кеана Лін Бастідас / Keana Lyn Bastidas — Джесса
- Джефф Юнг / Jeff Yung — Майк
- Раян Тернер / Ryan Turner — Даррен
- Арі Міллен / Ari Millen — доктор Рам
- Сара Боден / Sarah Beaudin — Аббі
Основна особливість касту — майже всі персонажі, крім Еві та її матері, існують у фільмі переважно через голоси. Це принципова частина конструкції Undertone, а не просто наслідок невеликого бюджету.
Сюжет
Еві, яка веде подкаст про паранормальні явища, отримує разом із Джастіном серію загадкових аудіозаписів. На них молода пара фіксує дивні звуки та поведінку, яку складно пояснити.
Спочатку Еві ставиться до історії як до чергового матеріалу для подкасту. Але записи поступово починають дивним чином перетинатися з її власним життям, будинком і сімейними обставинами.
Важливий механізм фільму полягає в тому, що Еві починає з позиції скептика. Вона звикла розбирати паранормальні історії та знаходити в них логічні пояснення. Тому перші записи для неї — радше цікава загадка.
Проблема виникає тоді, коли аудіо перестає бути зовнішнім матеріалом. Записи про Майка та Джессу поступово перегукуються з життям самої Еві: її вагітністю, матір'ю, релігійним минулим і страхом перед майбутнім материнством.
Особливо важлива тут Абізу — демонічна постать, пов'язана у фольклорі з безпліддям, вагітністю та смертю дітей. Фільм використовує цю міфологію як міст між різними лініями історії.
І водночас саме тут виникає одна з проблем сценарію. Фільм додає багато деталей, але не кожна з них отримує достатньо розвитку. Релігійна символіка, мати Еві, вагітність, дитячі пісні та Абізу могли б скласти дуже цілісну систему, проте Undertone частіше натякає на зв'язки, ніж справді їх вибудовує.
Фінальна частина навмисно переводить історію з режиму поступового сумніву в значно пряміший хорор. Дзвінки слухачів під час подкасту повідомляють про загибель Майка та Джесси, а потім ситуація стає ще більш особистою для Еві.
Ключовий момент — її мати. Еві зізнається, що жінка померла, і пов'язує це зі своєю нездатністю молитися за неї. Після цього будинок остаточно перетворюється на простір, де вже важко відділити надприродне від психологічного стану героїні.
Фінальна поява матері та слова Еві «come in, Abyzou» залишають простір для трактування. Це можна прочитати як остаточне прийняття демонічної присутності, як акт відчаю або як момент, у якому Еві сама стає частиною тієї схеми, яку до цього намагалася досліджувати з боку.
Саме неоднозначність фіналу працює краще, ніж буквальне пояснення всього, що відбулося. Проблема лише в тому, що перед цим фільм уже дає стільки фольклорних пояснень, що останній поворот частково втрачає загадковість.
Критики розійшлися саме на цьому моменті: одні вважали фінальну частину ефектним переходом у майже сенсорний кошмар, інші — хаотичним і слабшим продовженням добре вибудуваної першої половини.
Для кого цей фільм
Для тих, кому в горорах важливі атмосфера, звук і поступове нагнітання, а не постійна дія. Undertone особливо добре розкривається в навушниках або кінотеатрі з нормальною звуковою системою.
Плюси
- Звук справді працює як інструмент страху. Тут є кілька моментів, коли звичайний шум або тиша змушують напружитися сильніше, ніж типовий jump scare. Це головна причина, чому фільм варто дивитися саме з хорошим звуком.
- Обмеження перетворене на перевагу. Один будинок, майже відсутні персонажі в кадрі й довгі сцени з Еві могли б швидко набриднути, але режисер досить точно використовує простір і камеру.
Мінуси
- Третій акт слабший за першу половину. Після дуже контрольованого нагнітання фільм стає прямолінійнішим і частково втрачає ту невизначеність, яка робила його моторошним.
Коментарі